Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Як можуть батьки допомогти дитині в підготовці до школи?

 

Кілька конкретних порад‚ які  хоча й не охоплять цього багатогранного питання, але все ж таки допоможуть дорослим.

1.Для дитини Ви — зразок мовлення, адже діти вчаться мови‚ наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково буде говорити так‚ як Ви.

 

2. Дитина успішніше засвоює мову в той момент‚ коли дорослі слухають її‚ спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача Вас втомлює, якщо Ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене Вами в дошкільний період‚ суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.

 

3. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес росту дитини в школі.

 

4.Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою‚ безпеки та любові.

 

5. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.

 

6.Ставте для себе та для дитини реальні цілі. Ведіть і спрямовуйте її‚ але не підштовхуйте.

 

7. Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити‚ слухати, торкати руками‚ куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.

 

8.Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки‚ аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати‚ малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі‚ зображення тощо.

 

10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10—20, але їй вкрай необхідно розуміти і знати‚ з яких чисел можна скласти 5, а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.

 

11. Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги‚ мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор‚ головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.

 

12. Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і дотримуйтеся його виконання обов’язково (всі члени родини).

 

13. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

 

14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку усіх членів родини.

15. Не завищуйте і не занижуйте самооцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно і доводьте це до її відома.

 

Десять заповідей для батьків першокласника

 

1.​ Починайте «забувати» про те, що Ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Якщо ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі мити посуд».

2.​ Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені книги, ігри, мультфільми), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

3.​ Залучайте дитину до економічних питань родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, давайте гроші на хліб або морозиво, коментуючи суму).

4.​ Не лайте, а тим більше – не ображайте дитину в присутності сторонніх. Поважайте почуття і думки дитини. На скарги з боку оточуючих відповідайте: «Спасибі, ми поговоримо на цю тему.»

5.​ Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками та дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так можна сформувати в неї правильну життєву позицію.

6.​ Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука успішного навчання. Були в театрі, цирку, кіно – нехай розкаже, що найбільше сподобалось. Слухайте уважно, ставте питання, щоб дитина відчувала, що це Вам цікаво.

7.​ Відповідайте на кожне питання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

8.​ Намагайтесь хоч іноді дивитись на світ очима Вашої дитини. Це основа взаєморозуміння.

9.​ Частіше хваліть дитину. Підтримуйте віру в себе. На скарги, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки треба ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що Ваша дитина може все, потрібно лише допомагати. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

10.​ Не будуйте Ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причину Ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до Вас сьогодні і в майбутньому.

 

Поради  психолога батькам

щодо подолання вад особистісного розвитку дитини

 

Дитяча агресія

Дитяча агресія — це енергія подолання, бо­ротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її про­яву: звичка кричати, ображати, битися. Тому за­вданням виховання дитини є не усунення агресії, а навчання адекватно виявляти свої почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протесні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати «безпредметна агресивність» - розповсюдження почуття злости на слабші та безпечніші об'єкти — на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищеної дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудже­ність, імпульсивність.

Поради батькам:

1.Не сваріть дитину за те, що вона посміла гні­ватися на вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з порозумінням й повагою: допоможіть їй усвідо­мити і сформулювати її претензії до вас.

2.Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона вияв­ляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу формувисловлювання претензій.

3.Постежте за собою. Дуже часто ми саміпридушуємо  своє  роздратування,   терпимойого доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легшей корисніше вчасно помітити своє незадово­лення і проявити його так, щоб не принизитидитину, не звинуватити, а просто виявити своєнезадоволення.

4.Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби й захисту.

 

Тривожність дитини

Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливос­тей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з'являються, бо дитина усвідом­лює нові небезпеки. Відсутність страхів не є по­казником благополуччя. Здорова дитина - та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не пробує досягти того, чого хоче) або під­ривають її здоров'я — погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять із рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів.

Поради батькам:

1. Оскільки «нездорові» страхи характеризу­ються тим, що дитина «боїться боятися», то насамперед допоможіть дитині спокійно сприйматисам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить,що це неприпустимо погано та соромно, вонауникатиме страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися їх долати.

2. Не лякайтеся страхів своєї дитини, не нама­гайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон, страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх - він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.

3.Допоможіть своїй дитині зустрітися зі своїм страхом у безпечній атмосфері: коли ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти стра­ху. Нехай вона розповість чи намалює вам те, що її лякає, і отримає від вас розуміння і підтримку.

4. Необхідно, щоб дитина розуміла, що боятися не соромно, що всі (і ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх.

5. Нехай вас не бентежать невдалі спроби вашої дитини подолати свій страх. Хваліть її за незначні досягнення, відзначайте найменший прогрес: «Страх став трохи меншим. Отже, ти його посту­пово долаєш».

 

Діти, які схильні говорити неправду

 

Дитячу брехню батьки часто сприймають, як катастрофу. Як прояв найгірших рис характеру: хитрості, підступності, боягузтва. «Чому вона бреше, -- дивуються батьки, - адже ми її навіть не караємо!» Проте запитання доцільніше ставити інакше: не «чому вона бреше?», а «що їй заважає зізнатися?». Це може бути страх упасти у власних очах («Я - хороша дитина, я не могла цього зробити»)', страх утратити любов батьків («Мама любить мене добру, а тепер виявиться, що я погана!»); страх протистояти до­рослим («Я не можу це робити, але ж я не можу відмовити старшим •+ легше збрехати, що вже зробила») тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї: «Чому ти збрехала?» - не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини й допомогти їй їх подолати.

Поради батькам:

•   Не провокуйте брехливість дитини в тих си­туаціях, де, як ви знаєте, їй важко зізнатися. Коли ви заганяєте її в пастку запитанням: «Ти знову
брав плеєр?!» — то дитина не може втриматися від брехні: «Ні! Не брав!». А далі вже можна наполяга­ти на своєму.

•   Замість того щоб «відчувати брехню», необ­хідно «повправлятися у вмінні правдиво зізна­ватися». Виберіть ситуацію, де дитина відчує про­вину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: «Я сама не знаю, як це сталося. Мені дуже шкода. Я не хотіла тебе засмутити...» тощо.

•  Забезпечте приємне емоційне закріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати свої помилки не страшно, а навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.

•   Не   сподівайтеся,   що   після   визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме.

Неслухняність - це вже інша проблема виховання.

 

Неслухняна дитина

 

 

Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слухається, батьки відчувають свою безпорадність, безсилля, страх, сприяють неслухняність, як нелюбов чи неповагу до себе.

Насправді неслухняна дитина може дуже люби­ти й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків («Поступаються, отже, люблять»), або прагнення в такий засіб виявити свою образу («Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе»). Отже, в основі неслухняності лежать певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина завжди нездорова. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

Поради батькам:

•  Спробуйте зрозуміти, що лежить в основі пручань дитини.

•  Коли наполягаєте на своєму, намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не принижувати її гідності («Я б із задоволенням тобі дозволила, але,на жаль, не можу...»)

•  Якщо дитина не виконує ваших вимог — ско­ротіть їхню кількість до 3-4 основних, інакше на все може не вистачити уваги.

•  Для того щоб дитина навчилася виконувати ваші вимоги, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне підкріплення може сфор­мувати лише відразу до відповідної діяльності,позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.

 

Гіперактивна дитина

 

 

Непосидюща дитина — це не просто постійний галас і метушня в домі, це й постійний страх за її життя і здоров'я. Немає такої щілини чи отвору, куди вона не сунула б носа чи пальця, немає за­борон, яких вона не порушувала б.

Причиною такої нестриманості, як правило, є тимчасове переваження сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10—14-річному віці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, тоді вона не стане використовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дити­ни — не нав'язати їй негативного ставлення до себе та світу.

Поради батькам:

•   Не варто сподіватися, що бурхлива фізична активність вивільнить енергію малюка. Навпаки, коли він перевтомлений, він стає пере збудженим і ще менш керованим. Тому краще уникати ситуа­цій, що пере збуджують дитину, а її енергію варто спрямовувати в необхідне русло.

•   Намагайтесь зайняти дитину тим, що її ціка­вить. Поки вона захоплена улюбленими справами, ризик, що в неї виникнуть небажані імпульси, мінімальний.

•  Спробуйте запобігати порушенню ваших вимог, бо дотриматися їх вона ще не здатна, а чим більшим буде досвід «неслухняності», тим глибшим стане переконаність дитини в тому, що вона погана.

•Для того, щоб зупинити енергійну дитину, доцільно переключити її увагу на щось емоційно значуще для неї: «Ой, дивись!», «Я згадала!»

 

Жадібність дитини

 

 

Навіть дошкільники добре знають, що бути жа­дібним - це погано, вони засуджують жадібність у інших, але багатьом дітям буває важко поділи­тися своїми іграшками чи ласощами з кимось.

Причиною жадібності дітей третього року життя є особливості їхнього вікового самоусві­домлення: дитина починає відокремлюватися від навколишнього світу разом зі своїми особистими речами. Тому для неї «моя чашка», «мій стілець», «мій ведмедик» — це частинка її «я», яке вона прагне захистити й утримати.

Якщо період самоусвідомлення пройшов не благополучно, більш дорослі діти продовжують виявляти жадібність як незрілу форму відстою­вання своїх меж або як негативне ставлення до необхідності чимось із кимось ділитися. У таких дітей ситуації, у яких від них чекають прояву «до­броти», викликають тривогу або гнів.

Поради батькам:

•    Замість того щоб просити дитину чимось із вами поділитися, діліться з нею самі, але демонструйте, як вам це приємно. Ви зможете навіяти дитині відчуття того, що це досить при­ ємний процес.

•    Уникайте деякий час тих ситуацій, у яких дитина може продемонструвати свою жадібність. Адже частий прояв негативних форм поведінки

закріплює не тільки небажані звички, а й непри­ємне уявлення про себе.

•Частіше розповідайте дитині, яка вона хо­роша, що вміє робити, цікавтесь її вподобанням. Це допоможе їй стати спокійнішою та впевнені­шою в собі.

 

Знервована дитина

 

 

Надмірна вразливість, плаксивість чи спалахи гніву, перепади настрою, неспокійний сон, проб­леми травлення, частий головний біль - усе це ознаки нервового виснаження дитини.

Причиною психоемоційного виснаження може бути якась неприємна подія в житті дитини, яка й досі її непокоїть, або хронічне незадоволення собою - переживання своєї неспроможності бути такою як «треба».

Поради батькам:

•   Проаналізуйте, коли виникли перші ознаки нервовості, іпригадайте, що цьому передувало.

•   Допоможіть дитині освідомити, що її непо­коїть, і змініть своє ставлення до цієї проблеми.

•   Відвести більше часу в режимі дня на ті за­няття, у яких дитина почувається спокійно і впев­нено. Це дасть їй змогу відновити віру у свої сили.

•   Не перевантажуйте дитину такими заняття­ми, які викликають сильні емоції - позитивні, чи  негативні:  змаганнями,  випробуваннями, емоційно насиченими видовищами. Тимчасове дотримання такої «емоційної дієти» дасть змогу знервованій дитині відновити душевну рівновагу, нормалізувати сон, набратися сил.

Пошук
Календар
«  Квітень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Погода у Варві
Друзі сайту

Название сайта


Название сайта


Название сайта


Название сайта
Copyright MyCorp © 2021
Створити безкоштовний сайт на uCoz